Він читає напам'ять Дмитра Павличка, Ліну Костенко, Павла Тичину. Обожнює класику та сучасну народну творчість про «недолугих окупантів». Починав декламувати поезії з творів Шевченка, мабуть, бо й сам був близький до «московських казематів». Відповідно, відраза до всього російського у Романа ще з буремних 90-х. Тоді, в далекому, 1990 році, він проходив строкову службу в СРСР. Був матросом. Одного разу звичайний лист додому з чужини зіграв з Романом злий жарт.

«Най москаль ще не радіє,

що живе на Україні.

Прийде час і стане ясно,

хто за нас, а хто за красних…»

За ці рядки молодого українця хотіли притягнути до відповідальності та відправити до буцегарні. З'ясувалося, що всю кореспонденцію, яка йшла з військової частини перед відправленням переглядали співробітники КДБ.

–Я тоді лише починав писати вірші і відправив друзям додому, щоб оцінили. Мене відразу викликали на допит. Спочатку навіть не зрозумів за що. Діло було серйозне, світила тюрма, але саме почалася перестройка і мені пощастило вийти сухим з води, але нерви потріпали добряче. Що таке рима не згадував довго, – розповідає Роман.

До поезії чоловік повернувся під час Революції Гідності. Свідомість українця сколихнула загибель активіста Сергія Нігояна, котрий одним із перших поклав життя за Україну на Майдані. Роман сам був активним учасником тих буремних подій. Чоловік, як сьогодні, пам'ятає дух свободи, який витав по вулиці Грушевського. Згадує тендітну худорляву дівчину, яка бігала з тацею гарячих супів і роздавала їх протестувальникам зі словами: «Хлопці-хлопці, мені не тяжко», діда з великим барабаном за спиною та запечену кров на стовпі, в який увійшла куля після першого вбивства за патріотизм та проєвропейську позицію.

–Я написав мало у своєму житті, а от декламувати дуже люблю. А почалося все з відео в якому вірмен Сергій Нігоян декламував «Кавказ» Шевченка. Я подумав, чому він – вірмен може так, а я українець з Львівщини – ні. Тоді почав вчити Шевченка, далі пішло затягувати, зараз напам'ять знаю твори багатьох українських класиків, люблю сучасну поезію, часто вчу вірші невідомих авторів про війну, –розповідає Роман.

Ще на Майданні до чоловіка прийшло розуміння неминучого. Тому вже на третій день після повномасштабного вторгнення Роман попрямував до військкомату. Тоді добровольцю відмовили, брали лише АТОвіців та колишніх військових з досвідом. Повістку Роман отримав у 2023 році під час ранкової пробіжки. Чоловіка мобілізували до лав Донецького прикордонного загону.

У цивільному житті Роман мав свою фірму. Займався встановленням систем газового опалення до будинків. Чоловік має золоті руки. Його талантам швидко знайшли застосування у технічній частині загону. Тепер прикордонник займається інженерним забезпеченням підрозділів, облаштовує фортифікаційні споруди, а ще підіймає настрій побратимів ліричними віршами та твердо вірить у Перемогу!